Історія ДАОсизму

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення без­смертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який, в принципі, слід уподібнити до макрокосмосу, цебто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує при взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, ор­ганізм людини є також скупченням духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для усіх духів-манад (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло. Це досягається, як вважають даоси, обмеженням у їжі — шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.

Другий важливий елемент досягнення безсмер­тя — фізичні й дихальні вправи. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, потирання скронь, розкошлатіння волосся, а також уміння володіти влас­ним диханням: затримувати його, перетворювати у ледь помітне "утробне".

Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу іззовні. Це наочно виявляється у тому, якого великого значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факто­рам, причому моралі саме в китайському розумінні — в плані доброчесних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, канди­дат повинен був здійснити не менш як 1200 добро­чесних актів, при цьому навіть один аморальний вчи­нок зводив все нанівець.

На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сил, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту — злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Ця трансформація людини у безсмертя вважалася ду­же непростою, доступною лише небагатьом. Сам акт перевтілення вважався настільки священним і втаєм­ниченим, що ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина — і немає її. Вона не вмерла, але зник­ла, залишила свою тілесну оболонку, дематеріа­лізувалася, піднялась на небо, стала безсмертною. Даоси пояснювали, що видима смерть — це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий підняв­ся на небо і досяг безсмертя.

Зміцнівши за рахунок дальшої розробки своєї теорії, даосисти в ранньосередньовічному Китаї зу­міли стати необхідною і незамінною частиною духов­ної культури країни й народу. В епоху Тан (VII—X ст.) даосисти розселилися по всій країні. Опорними пунктами даосизму стали великі монастирі, що буду­валися повсюдно, де вчені лаоські маги й про­повідники навертали неофітів, знайомлячи їх з осно­вами теорії безсмертя. Даоські ворожбити й ліку­вальники, одержавши початкову освіту, розходилися по Китаю і практично зливалися з підданими Піднебесної, не відрізняючись від них ні одягом, ні способом життя — тільки професією. Остання з ча­сом перетворювалася у спадкове ремесло. Для ово­лодіння ним не було потреби в спеціальному нав­чанні на стороні — необхідно було тільки засвідчити свій професійний рівень і одержати від властей сер­тифікат на право займатися власною справою.

Даосизм ставить перед собою ціль розкрити перед людиною таємниці світобудови, вічні проблеми життя і смерті і стає зрозуміло, чому він виник. Адже за межами конфуціанства містичне й ірраціональне, не говорячи вже про древню міфологію і примітивні забобони. А без цього людин почуває деякий духовний дискомфорт, деяку порожнечу, що потрібно заповнити і тому усі вірування й обряди були об'єднані в рамках релігії даосів, що сформувалася паралельно з конфуціанством.

Одним із самих привабливих пунктів у навчанні Дао як для простого народу, так і для знаті була проповідь довголіття і безсмертя для людей, що пізнали Дао. Ця ідея настільки захоплювала, що імператори навіть споряджали експедиції за еліксирами безсмертя і фінансували роботи даоських магів по їхньому виготовленню. У такий спосіб даосизм зміг вижити і зміцнитися в умовах панування конфуціанства. При цьому даосизм досить сильно змінився, ідея про Дао і Де була відсунута на задній план, а на передній висунулися численні маги, знахарі, шамани, що примкнули до даосизму, що вміло синтезували деякі ідеї даосизму із селянськими марновірствами, і в такий спосіб отримавше над ними(селянами) дуже велику владу. Підтвердженням цьому стало селянське даоське повстання, що відбулося під час кризи влади після кінця династії Хань, яким керував даоський маг Чжан Цзюне. Він ставив своєю задачею скинення існуючого ладу і заміну його царством Великої Рівності(Тайпин). Він оголосив рік повстання початком епохи нового ''Жовтого неба'', тому його прихильники носили жовті пов'язки. Повстання було жорстоко подавлене сам Чжан Цзюне убитий, а залишки його прихильників сховалися на заході, у гірських прикордонних районах, де діяла інша даоська секта Чжан Лу. Ця, тепер об'єднана, секта після падіння династії Хань перетворилася в самостоялельтное теократичне утворення, що так само називають державою даоських тат-патріархів. Згодом з ними вважалися навіть офіційні влади. Влада в цьому «державі в державі» передавалася в спадщину, саме воно складалося з 24 громад, очолюваних єпископами. Життя в цих громадах була організована таким чином, щоб кожний міг очиститися, покаятися і, пройшовши через серію посад і обрядів, підготувати себе до безсмертя. Згідно Дао, тіло людини являє собою мікрокосм-це скупчення парфумів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого почав. Прагнучий до досягнення безсмертя повинний насамперед постаратися створити для всіх цих духов-монад (їх близько 36 000) такі умови, щоб вони не прагнули залишити тіло. Даоси припускали досягти цього за рахунок обмеження в їжі, спеціальних фізичних і дихальних вправ. Так само щоб досягти безсмертя, кандидат повинний був зробити не менш 1200 гарних учинків, і при цьому один поганий учинок зводив усі на немає.